§ 13. Європейська революція 1848—1849 рр. на українських землях у складі Австрійської імперії

Із листа галицького губернатора А. Голуховського до Відня щодо можливості об’єднання Закарпаття зі Східною Галичиною

Вона [Головна Руська Рада], додаючи прохання духовенства і руських мешканців комітатів Північної Угорщини, просить об’єднати ці комітати з руською частиною Галичини в одне ціле, з єдиним конституційним устроєм, єдиним законодавством і єдиною урядовою владою… Пробивається прагнення до об’єднання зі спорідненими народами, і якщо це прохання було б задоволене і русини внаслідок свого національного розвитку при теперішніх ієрархічних відносинах зміцнилися б, то в такому разі якщо не теперішнє, та, безумовно, майбутнє покоління звернулося б до споріднених народів, які живуть під скіпетром російським, з метою створення єдиного міцного державного організму. Тоді руська частина Галичини при прогресі освіти й матеріальної культури стала б вогнищем підступів і заходів, що мають на меті як злом ієрархічної сили духовенства, так і згадане вище об’єднання народів. Коротко кажучи, могла б початися така ж боротьба за Русь, яка протягом багатьох років з перервами, але з залізною витривалістю ведеться за відродження вільної і незалежної Польщі.

1. Які наслідки об’єднання земель, заселених українцями, передбачав губернатор? 2. З огляду на цей документ, чи можна вважати А. Голуховського далекоглядним політиком?

Із відозви Головної руської ради до галицьких русинів, опублікованої на сторінках першої української газети «Зоря Галицька» (1848 р.)

Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 мільйонів виносить, із котрого півтретя мільйони на землю галицьку замешкує. Той народ був колись самодільний, рівнявся в славі найможнішим народам Європи, мав свій письменний язик, свої власні устави, своїх власних князів; одним словом, був у добробуті, заможним і сильним». І далі, згадавши про нещастя, які впали на Русь, про відступництво панів і про занепад мови та народності руської, Рада вказує на надання конституції і ось якими словами відзивається до русинів:
«…Вставайте ж, браття, вставайте з довгого сну вашого, бо вже час! Вставайте, але не до завади і незгоди! Но двигнімся разом, щоби піднести народність нашу і забезпечити дані нам свободи. Пожиткуймо з тої спосібності, абисьмо не покрилися ганьбою перед світом і не стягнули на себе нарікання поколінь наступних. Поступаймо з другими народами в любові і згоді. Будьмо тим, чим бути можемо і повиннісь-мо, будьмо народом!» 
Для свого ділання Рада народна визначує ось які три точки:
1. Першим нашим завданням буде заховати віру і поставити обряд наш, і права церкви, і священників наших нарівні з правами других обрядів.
2. Розвивати і підносити народність нашу у всіх її частях видосконалення язика нашого, запровадженням його в школах нижчих і вищих, видаванням письм часових, утримуванням кореспонденцій із письменниками так нашими, як іншими, до щепу слов’янського належними, розширенням добрих і ужиточних книжок у язиці руськім і усильним старанням впровадити і… поставити язик наш на рівні з іншими в урядах публічних.
3. Будемо чувати над нашими правами конституційними, розпізнавати потреби нашого народу і шукати поправи биту нашого на конституційній дорозі, а права наші від усякої напасті й оскорблення стало і сильно хоронити.

1. Укажіть рік створення Головної руської ради. 2. Поміркуйте, з якою метою була написана та оприлюднена відозва Головної руської ради до галицьких русинів. 3. Визначте ключові слова відозви та сформулюйте висновок щодо основної її думки. 4. Якою була мета діяльності Головної руської ради? Які шляхи реалізації цієї мети бачили її члени? 5. Дайте власну оцінку програмових засад і діяльності Головної руської ради.

Виступ І. Капущака в австрійському парламенті

2 липня 1848 р. відбулося святочне відкриття австрійського парламенту. Три дні по тому виступив наймолодший за віком посол — Ян Кудліх зі Шлеська і порушив питання про те, щоб формально й законно скасувати панщину. Його до порядку денного включили одноголосно, а в дискусії з цього питання взяла слово ціла низка українських послів-селян. Зокрема, промовляли селянин Гой із Заліщиків, Боднар із Радовець на Буковині, але найбільше враження справила на всіх промова дяка Івана Капущака із села Ляхівці на Станиславівщині.
«Високий Сойме! — сказав Капущак хоч ламаною, але зрозумілою для всіх німецькою мовою. — Хочу говорити про відшкодування, що його домагаються пани-дідичі в Галичині й на Шлеську, за панщину. Вічна справедливість вимагає того, щоби кожний, хто віддає щось проти своєї волі, дістав за те відшкодування, але вона вимагає також, щоби кожний, хто чимсь безправно користувався, дав відшкодування за це безправне користування. Дідичі мали, по закону, домагатися від нас панщини. Але чи вони вдовольнилися тим, що їм давав закон? Ні і ще раз ні! Коли ми замість 100 днів мусили працювати на пана 300 днів, коли ми мусили працювати по три, чотири дні, а то й цілий тиждень, а дідич рахував нам той тиждень за один законний день, то хто тут має заплатити відшкодування — ми чи вони? Кажуть, що дідич поводився з підданими ласкаво. Гірка була ця «ласка». Бо коли селянин напрацювався цілий тиждень, то в неділю чи свято мав трактамент: його заковували в кайдани й замикали в стайні, аби він у понеділок не спізнився до роботи…».
Змалювавши яскравими фарбами «людяність» дідичів, те, як вони загарбували селянські ґрунти й пасовиська, Іван Капущак полемізував з легендою про те, ніби дідичі «подарували селянам панщину». Та який же це дарунок, коли за нього треба дати відшкодування? І коли ж зроблено той дарунок? «Чи, може, в 1846 р.? Чи цього року в січні? Чи 8 або 9 березня? Ні. Аж 17 квітня, коли сини німецького народу пожертвували своїм життям за наші права й свободу! Не панам маємо дякувати за «дарунок», а німецькій молоді, що примусила панів податися перед духом часу! Панський «дар» прийшов запізно!».
Іван Капущак закінчив свою промову ось якою образно-емоційною фразою: «Батоги й канчуки, що обкручувалися довкола наших голів і тіл спрацьованих, хай їм будуть пам’яткою по нас, хай це буде їм наше відшкодування!». Після цього буря оплесків сколихнула парламентську залу. «Ніяка промова під час довгих дебатів над знесенням панщини й відшкодуванням не викликала такого могутнього враження, як ці слова простого галицького селянина, — написав один із сучасників Капущака. Від першого до останнього слова не було тут пустої балачки, а тільки правда й мужеський гнів; обурення за кривду мільйонів виривалося з кожного речення».
Блискуча промова Івана Капущака на захист галицьких селян викликала значний резонанс у Європі, особливо після опублікування її «Новою рейнською газетою». Спочатку ж виступ надрукували в протоколах засідання австрійського сейму. Українською мовою її вперше в 1897 р. переклав Іван Франко.
Засідання парламенту тривали до 1 листопада 1848 р. У зв’язку з революцією у Відні, відомою як «Весна народів», зібрання було перенесено до Моравії. Цісарською постановою від 7 березня 1849 р. цей парламент був розпущений.

1. Визначте, це первинний чи вторинний історичний документ. Поясніть чому. 2. Про які події йдеться в документі? Розбийте документ на умовні частини. До кожної частини випишіть ключові слова. Із ключових слів до кожної частини тексту складіть речення, яке коротко викладає зміст умовної частини тексту. 3. Сформулюйте одним реченням суть промови І. Капущака. Визначте, що є фактами, а що судженнями в промові. 4. Чи погоджуєтеся ви з думкою І. Капущака? Чому?

Результати та історичне значення революційних подій 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях

Весна у природі — короткотривала пора року. Події «Весни народів» відбувалися на західноукраїнських землях також недовго, але наслідки були вагомими. Найважливішими досягненнями в соціальній сфері стали скасування панщини та втілення в життя засад конституційного правління.
У період революційних подій західні українці вперше здобули визнання своєї національної належності. Усі політичні сили, з власного бажання чи вимушено, визнали існування на цих землях українського народу з його національними прагненнями. Вирішальна заслуга в цьому була першої в ХІХ ст. української політичної організації — Головної руської ради. Її керівництво дотримувалося консервативних поглядів. Проте це не завадило їй відіграти свою історичну роль — об’єднати русинів, стати лідером і захисником їхніх прав. Те, що західні українці визнали Головну руську раду крайовим органом влади, засвідчило, що вона відповідала вимогам свого часу.
Свідченням розвитку українського національного руху стали перші спроби українців висунути свої власні політичні програми. Зміст цих документів демонстрував їхнє усвідомлення себе єдиною етнічною спільнотою з наддніпрянськими українцями.
За короткий історичний термін «Весни народів» західні українці стали одним із тих народів, який мав найвагоміші здобутки у своєму національно-визвольному русі. Попри те, що на західноукраїнських землях після цих революційних подій запанувала реакція, українці вже ніколи не стали такими, як раніше. Відчуття себе частиною одного українського народу додавало їм сил і наснаги в подальшій боротьбі за національне і соціальне визволення.
Вплив революційних подій у Європі відчувався також на українських землях у складі Російської імперії. Вони спричинили загострення проблем у суспільстві. Це був польський національно-визвольний рух на Правобережжі (поляки намагались організувати національне повстання) і боротьба українського селянства за скасування кріпацтва. Для українських діячів європейські події стали черговим приводом замислитися над тим, як покращити долю свого народу.

Натисніть на зображення, щоб дізнатися більше.