§ 27. Соціально-економічний розвиток українських земель

Із тексту угоди між металургійними заводами України про розподіл між ними замовлення на рейки (1900 р.)

1900 року лютого 15 дня ми, ніжчепідписані товариства — Новоросійське, Брянське, Південноросійське Дніпровське, Бельгійське і Донецьке, уклали між собою угоду з метою розподілу між заводами, що беруть участь пропорційно їхній виробничій спроможності, усіх замовлень рейок як для казенних, так і для приватних парових доріг.
1. Розподілу між заводами підлягають усі одержані до 1 січня 1900 р. для казенних і приватних залізниць замовлення... при цьому участь кожного з товариств, які домовилися, визначається...: Новоросійському товариству 29,5 %, Брянському — 25, Південноросійському Дніпровському — 18, Бельгійському — 15,5, Донецькому товариству — 12.
2. Мета цієї угоди полягає у тому, щоб кожне товариство, яке в ній бере участь, одержувало замовлення відповідно встановленого п. 1 розподілу, за якого взято до уваги дострокові домовленості, які вже мають заводи Російсько-Балтійського і Донецького товариств.

ГР 2. Що, на вашу думку, спричинило підписання цієї угоди? Яку тенденцію розвитку української промисловості відображає документ? Про який тип існування монополії він свідчить?

Зарплатня робітників у Наддніпрянщині 
На початку ХХ ст. зарплатня робітників у Наддніпрянщині була низькою, але сильно варіювалася залежно від галузі та кваліфікації. У 1913 р. середня річна зарплатня становила близько 216 руб (це складало 22 % від європейського рівня за золотим паритетом), найвищою була в металообробці (347 крб), найнижчою — у харчовій промисловості (139 руб), причому більшість коштів витрачалася на їжу, а умови життя часто були незадовільними (казарми, землянки), із постійними штрафами та затримками виплат. Оренда житла забирала як мінімум до 15 % заробітку. Кваліфіковані робітники отримували в 2—3 рази більше, ніж некваліфіковані. Середня річна зарплатня сільськогосподарських робітникам була ще нижчою і складала: Херсонська губернія — 80 руб., Катеринославська — 84 руб., Таврійська — 104 руб.; Чернігівська — 50 руб., Полтавська — 60 руб., Харківська — 63 руб.; Волинська — 30 руб., Подільська — 44 руб., Київська — 51 руб.

Ціни на деякі товари
Готовий одяг можна було придбати за такими цінами: свитка — за 3–12 руб., шапка з барана — 2 руб., шапка — 75 коп., кашкет — 50 коп., полотняна сорочка 1–3 руб., полотняні штани — від 75 коп. до 1 руб. 50 коп. На ярмарках пару чобіт продавали по ціні 2–10 руб., пару черевиків — 1–2 руб. На базарах продавали: простий віз 8–20 руб., окований віз — 15–20 руб., сани — 4–6 руб., простий візок без оковування — 8–12 руб., окований візок — 15–20 руб. Ложка на базарі коштувала від 2 до 6 коп. На базарах малу бочку продавали по 40–90 коп., бочку — 90 коп. – 10 руб., відро — 12–30 коп. Найдешевший буханець хліба коштував 5 коп., 1 кг картоплі — 2–3 коп., м’ясо — 30–35 коп. за кг, яблуко — 2–3 коп. штука. Плата за невелику квартиру — 75–300 руб. на рік.

1. У 1908 р. викопаний 1 пуд картоплі у Київській губернії оплачувався близько 1 коп. Один робітник міг викопати за день 40 пудів. Скільки робітнику треба було викопати картоплі, щоб заробити середньостатистичну зарплатню у Наддніпрянщині, яка становила 37,5 руб. (це заробітна плата найнижчого чиновника)? Скільки днів робітнику потрібно було б працювали? 
2. У 1880-х рр. середня заробітна плата робітників становила 144 руб. За тривалості робочого дня 11–12 год. У 1905–1913 рр. — 205–264 руб. за тривалості робочого дня 10–11 год. Вирахуйте, на скільки зросла продуктивність праці.
3. Середня річна зарплатня сільськогосподарського робітника складала: Херсонська губернія — 80 руб., Катеринославська — 84 руб., Таврійська — 104 руб.; Чернігівська — 50 руб., Полтавська — 60 руб., Харківська — 63 руб.; Волинська — 30 руб., Подільська — 44 руб., Київська — 51 руб. Висловіть припущення, що впливало на такий рівень зарплатні за регіонами.

Важливе значення для зміцнення кооперативного руху на українських землях мав Освітньо-економічний конгрес, проведений у 1909 р. у Львові товариством «Просвіта». На конгресі представники українського кооперативного руху з Галичини й Буковини визначили основні засади подальшої кооперативної співпраці.

Становище промислових робітників на українських землях у складі Російської імперії на початку ХХ ст. було важким. Робочий день тривав понад 14 годин на добу. Через відсутність техніки безпеки часто відбувалися нещасні випадки. Заробітна плата здебільшого не забезпечувала прожиткового мінімуму. Підприємці виписували численні штрафи, щоб платити ще менше. Нестерпними залишалися житлово-побутові умови робітників. Так, понад 70 % гірників Криворізького залізорудного басейну жили в бараках.

Талановитого інженера і вченого Василя Симиренка більше шанували за кордоном. На Батьківщині ж він був відомий лише вузькому колу української інтелігенції. І мало хто знав, що 10 % від своїх статків цукровар постійно віддавав на розвиток вітчизняної культури. На його кошти було видано кілька великих накладів «Кобзаря» Т. Шевченка, твори П. Чубинського, М. Драгоманова, М. Коцюбинського. Він підтримував Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові, громадське зібрання «Родина», Товариство допомоги культурі та науці. В. Симиренко фінансував періодичні видання «Київська старовина», «Рада», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник», дарував кошти на будівництво друкарень. При цьому він усіляко уникав слави мецената. Деякі письменники так і не дізналися, від кого отримували матеріальну допомогу. Свій маєток ціною В. Симиренко передав на потреби української культури.

Василь Тарновський (молодший) був щедрим меценатом українських культурних надбань: зокрема, допомагав часопису «Київська старовина» в 90-х рр. ХІХ ст. і Київському історичному музею. Він зібрав велику колекцію козацько-гетьманської музейної та архівної старовини. Саме колекція В. Тарновського надихнула І. Рєпіна на картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану». В. Тарновський створив унікальну збірку творів Т. Шевченка та видав альбом із фотографіями офортів Т. Шевченка, альбом гетьманів («Історичні діячі Південно-Західної Росії», автори В. Антонович і В. Бец). В. Тарновського називають батьком-засновником Музею українських старожитностей (нині Чернігівський державний історичний музей).

Лазар Бродський — український підприємець, цукровий магнат, меценат. Багато коштів витрачав на благодійність і будівництво. Він фінансував будівництво установ загальноміського значення (Бактеріологічний інститут, Бессарабський критий ринок), підтримував розвиток трамвайного сполучення в місті.

Натисніть на зображення, щоб дізнатися більше.